Ще у дуже давні часи, коли не було будинків і літаків, а печерні люди бігали туди-сюди по траєкторії печера-забитий волохатий мамонт і на свята (на Пасху, Спаса чи що вони там святкували) збиралися на вечорниці у заздалегідь визначеному і регулярно відвідуваному місці (воно ще позначалося там каменем вирізьбленим чи якими мітками,… ягнятами забитими, якщо крім мамонтів такі були відомі; ну, одним словом обставлялись всіляким начинням урочисто, щоб сили грізні та страшні не зіпсували танці)… Так от, не пам’ятаю я тих часів, але факт залишається фактом: народилася злива. В принципі її не дуже чекали, того що купка вже-не-мавпенят якраз була у дорозі на зазначеній траєкторії. Народилася вона дуже швидко і не очікувано, не так як малі вже-не-мавпенятка. І приходом своїм не порадувала наших героїв. Не можна сказати, що вони злі і нечемні, але таке вже воно життя, що і без того не солодко. Але щоб то було, якби не існувало виключень? Знайшлася і на цей гурток майбутніх повелителів природи купка, що сиділа у печері під приводом «Нікак нє магу. За агньом глаз да глаз нужєн». Такі точно радіють. Такі були, є і завжди будуть. На таких швидко перестають звертати увагу і на сцену виходять вожді сильні та мудрі, вожді сильні або мудрі, не-вожді (хоча і це питання часу) сильні та мудрі і звалюють всі проблеми на просто кремезні, кремезніші плечі з усіх кремезних плечей і говорять: «Донт ворі! Бі хеппі!». Так от, опинившись у негоді, наші вже-не-мавпенята згадали на чому весь світ стоїть і почали шукати на кого б то всю вину звалити. Вовтузились- вовтузились, а робити таки щось потрібно. Десь саме у цей час і виходить на освітлений клаптик у вигляді кола , що його залишає прожектор, арени вождь всіх часів і народів, ВІН! Такий спокійний, упевнений у собі, мудрістю світяться його очі, віє теплом та захищеністю (за таких виходять заміж). Сталося це швидко. Як тільки винуватця було знайдено і вирішено щопонеділка приділяти йому уваги, там ягнятка якого підкинути, оливки, оселедця, оленинки, олова найкращого виготовлення, оліфи якнайякіснішої, О!лкоголю (по чуть-чуть), було викинуто на пальцях чиї плечі сьогодні най-найкремезніші. Естафетна паличка була передана і от він і вихід у коло від прожектора. Це безсумніву герой, мрія усіх жінок, яка приходить до них у самих цікавих, пікантних так би мовити, снах (лише у снах, бо у дорогу їх не беруть, навіщо загромаджувати траєкторію, вона і так невелика!). Яскраве сяйво випромінюється у всі боки, позитивна енергія заспокоює присутніх, немов чаєм з м’ятою чи мелісою пригостив. До такого і жінку приревнувати не гріх, подумав один і вирішив спитати з останньої, що це вона собі витворяє, коли той тільки з дому ступить. До цього он бігає! Га?.. Виступило Ясне Сонечко попереду всіх, за ним його наближені, далі крупніші чиновники, ті, що по менші і зовсім маленькі. Дрібні служки замикали процесію. Сяйво, що струменилося від поводиря, стало таким сліпучим, що хто його знає, куди вони пошвендялись (ніхто ж нічого не бачив, та то байдуже), лише Той, Кому доручена місія згори. В общєм, цього разу не прогадали з вибором вождика. Блукали, блукали, таки вивів кудись. Жодних поранених. Хвала. У наш то нелегкий час. Проте віднайдена печера змусила всіх стушуватись. Камінь велетенський біля входу, малюнки на стінах, шкури розкидані (щось не те!), і не пахне своєю і собою (караул!). А далі, жіночки такі нічогесенькі ходять, сумують. Люб’язні, привітні, тихенькі. Так козаки і винайшли нову траєкторію. А жінкам своїм по першій ходити дозволили (феміністки кляті! І чого вам не вистачає?). Таки вдалого вождя злива послала, ВОЖДЯ! Треба вшановувати її по понеділкам. Як завжди, ягнятка, оливи, оселедця … (по чуть-чуть).
Кумедно получилось. Особливо сподобалась фраза "вже-не-мавпенята" 
