- Мамо, а чи далеко місяць? – так питався щоразу Андрійко, коли лежав у своєму ліжечку, а поруч з ним, на краєчку сиділа ненька, читаючи вечірню казочку.
- Ой далеко, дуже далеко.
- Коли я виросту, обов’язково вирушу до нього. Хай він погойдає мене на своєму ріжку.
Залишившись на одинці, хлопчик не спішив змикати оченята. У віконце йому зазирає місяць, посміхається, кличе до себе. Вони вже давно стали друзями. Андрійко розповідає йому про брутального Сашка, який то знущається з кота із сусіднього двору, то стріляє по горобцям вишневими кісточками з рогатки, то збурює всіх хлопчиків у дворі замкнути котрусь із дівчат у чужому під’їзді і подивитись що то воно буде. Цікаво було всім. Лише, коли мама Оленки вийшла розібратися з малим розбишакою хлопчики відвернулися від Сашка і один з одним почали обговорювати його невихованість і жорстокість. Андрійко розповідає про те, як у дитячому садку в котрий раз виховательки не могли вкласти Машу під час тихої години спати, а потім довго не могли її розбудити. Вона все плакала і не піднімалась з ліжечка… Розповідає про те, що татко прийшов раніше з роботи, мама спекла пиріжки з вишнями, по телевізору показували мультик про жабку, яка мріяла подорожувати і побачити край світу. Про все-все-все розповідає Андрійко місяцю. А як же! Так і потрібно з найкращим другом.
Місяць все слухає, усе розуміє і навіть думав так саме, як і Андрійко. А коли все навколо затихає, коли світ огортається спокоєм, стає тепло і легко, місяць робить щось неймовірне, непоясненне. Андрійко не може зрозуміти що це. Він лише починає відчувати себе настільки легеньким, що може зрівнятися у вазі з пушинкою, що на передодні вибилася із його подушки. Легкість навколо. Вона наповнює всі усюди. І тоді Андрійко помічає, що ніби якась сила витягує його з ліжечка, повільно, без метушні і зовсім тихо-тихо, щоб не збудити батьків, підіймає вгору під саму стелю. Хлопчик спостерігає, як поступово все зменшується і зменшується його будинок. От його уже й не видно. І так стає весело. Мама з татком сплять і навіть не здогадуються де я. Так добре! Тільки шкода, що з місяця не видно його будинку. Андрійкові стає цікаво, як же це так. Мабуть, місяць знаходиться ще далі, ніж казала мама. І йому приходиться щоночі спускатися, щоб знову побачитися із своїм вірним другом. Місяць посміхається і думає так саме, як і Андрійко.
- Обов’язково вирушиш. Добраніч, мрійнику!
- Там тепло!
- Де?
- Ну, на місяці. Тільки потрібно тоді, коли він зовсім тоненький,
а то сидіти не дуже зручно.